Спливе туман від берега, як дим,
Над Лаврою засяє небо синє.
І ти пройдеш Хрещатиком своїм,
Далека внучко грізної княгині.
Від древніх літ на матінці-землі
Історія змінилась небагато -
Будує люд торгові кораблі
І знову облаштовує фрегати.
І в кожен час, героєм всіх епох,
У генах залишаючись надовго,
Удар меча й бокал хмільний на двох,
Без докору, ти ділиш з нами, Ольго.
Тримає оборону генерал -
В вогні згорають люди і машини.
А з ними Маріупольський квартал
Ти Пташкою утримуєш, княгине.
Ти станеш поряд з князевим плечем
За воїна останнього в дружині;
І запросто розправишся мечем
З поміченим у зрадницькій провині.
В тобі свою єдину впізнаю,
Слов'янська кров бурлить у неі в жилах.
Буремну вдачу київську свою
Ти, Ольго, їй у спадок залишила.
Тече Дніпро, не спиниться ніде,
А час-поет продовжує поему.
Дочка княгині берегом іде,
По рідному Хрещатику своєму.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900779
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.01.2021
автор: Леонід Луговий