Ні, Україна м’ясом не воює,-
Озвучена політика держави.
Не головкомом. Він вже йде в минуле.
Народне таке слово, справа й слава.
Згадалося. Кінець вісімдесятих.
Кого ми боронили у Афгані?
А от Чечня пройшла для нас без втрати,-
Не омивали цинк сльозами мами.
Імперії амбіції боронять,-
То там, то там вмирають чужі, смирні.
Десь, краєм вуха слухали про бойню.
А ворог вирішив: ми надто мирні
І ностальгуємо за «тим пломбіром».
Він помилявся, дуже помилявся.
Від роду пацани в нас командири,
А «руський дух» лиш в емігрантів. Трясця.
Велич імперська – не грошима плата,-
Життям дітей, що ще й не народились.
Майбутня на це згоджується мати.
Імперії тримають породіллі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900937
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.01.2021
автор: Пісаренчиха