На суд історії приходять дні,
Звітують їй, мов люди Богу.
Щось на задвірках лишиться, щось ні—
Одягне їх в лаврове віття й тоги.
Одначе кожен з них ніс свій сюрприз:
Тим— щастя, тим—приблудне горе.
Здіймалися зірки й летіли вниз,
Бо ніпочім людські страхи й докори.
Мигцем мигтить нестримна карусель,
Й стає гострішим біль, коли нас ранять.
Як ввійдемо до засвітніх осель,
Нам втратити б і зір, і слух, і пам’ять.
Зустріне, мо', Новий Єрусалим
Без сонця й місяця, та вічним світлом.
Уповні як впиватимемось ним,
Якщо з Землі плач занесе нам вітром?..
На суд історії приходять дні,
Звітують їй, мов люди Богу.
Отак за всіх і вся пече мені…
До того ж біди зиркають з-за рогу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=900947
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.01.2021
автор: Valentyna_S