Направду невгамовне плем'я — укри —
колядками Святвечір уродив!
А дядько цілував дівчатам руки —
підпиле серце спрагло справжніх див.
На ровері, колядникам назустріч,
у справах невідкладних простував —
дівчата ж поламали звичний устрій.
Цілуючи, приказував слова:
"Святих зустрів!.." — набік відкинув ровер,
забувши всі турботи і діла.
Бажала молодичка їм здоров'я, —
потішена, зітхала пісні в лад.
Так містом мандрувала божа іскра,
запалюючи вигаслі серця.
Всі чули — від безхатька до міністра —
як усмішка торкалася лиця.
Як вість блага сповняла світлом простір,
летіла в кожну хату і котедж,
де пси і ґазди дзявкали від злості —
серця черстві осяювала теж.
Всміхалася колядникам дитина.
Дорослі часто кидалися в плач.
Бо спрагли в час незгод і карантинів
життя, єднання роду і тепла.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901050
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.01.2021
автор: Олександр Обрій