Вороння креслить чорне коло
Й брунькується на голім гіллі.
Димар розмотує кодолу
І вергне димом в заметілі.
Хрумтить шкоринка свіжоснігу—
Це йде мороз неспішним кроком.
Нарешті взявшись за чепігу,
Зростив кристаликів нівроку.
Вдягнув в них ніч, мов королеву,—
Атла́сами сіяє плаття,
Дивує шик тонких мережив
В букетах з ружі і латаття.
Минає ніч—й щезає казка.
Довкола сіра невидимка.
Десь ділась навіть тінь від паска—
Зігнала обрій сива димка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901056
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.01.2021
автор: Valentyna_S