У час біди, коли народні муки
Вже хлюпали сльозами через край,
Потрапило мені перо у руки,
Адже залився кров’ю милий край.
Себе поетом я не величаю,
Та вже перо не випущу із рук.
Хто кров людську п’є, тих не пробачаю.
Не заслужив народ мій таких мук.
Тож словом, як умію, так борюся,
Бо правда – суть моєї боротьби.
Її любити вчуся я у Стуса,
У Симоненка – вчусь народ любить.
Ціную слово Ліни я Костенко –
По ній звіряю кроки і сліди,
Й по Кобзареві нашому – Шевченку,
Котрий народ наш будить і будив.
Тож хай перо моє не знає втоми,
А гідністю озветься у мені.
Бунтарський дух – не явище фантома*.
Він не в печі гартується – в війні!
10.01.2021.
* – привид.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901112
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.01.2021
автор: Ганна Верес