Вона сама. Одягнута у біле.
Вона уся – стоїчний оптимізм.
І, може, думає про наболіле,
Але в її очах – ні краплі сліз.
Вона іде. Замислено і гордо.
Самотньо-тихо несучи свій хрест.
Душа звучить так скрипково-мінорно,
Так сумно... Ностальгійно, врешті-решт…
Вітер безжально віє у обличчя
І холодом пронизує раптово.
Ця дівчина – не з нашого сторіччя.
Вона у ньому - чисто випадково.
Куди іде? Нам це не зрозуміти…
Чого чекає? Принца на коні?
Життя ж так швидко може пролетіти –
Навіщо вірити у казочки дурні?
Іде назустріч вітру. Все одно,
Що думають про неї обивателі.
У неї все буде красиво, як в кіно.
А на стереотипи їй плювати!
Простенька сукня сліпить білизнОю,
Вона біжить, нестримна і палкА…
Ти будь такою! Завжди будь собою!
Ти будь прекрасна! ПрОшу – будь така!
Вона летить! Вона когось шукає!
Шукає справжнього… Ту істину, що зАвжди
Велично в серці чистому палає!
Шукає справжнього… Бо і сама є справжня!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=90122
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.08.2008
автор: Miracle