Ніщо не віщувало ні біди, ні зла, ні бурі.
Ніщо не вимагало ворожби чи ворожди.
Але, не знати звідки, — раптом вигулькнув бабулінг.
Він був. І є. І буде. Нишком. Назирці. Завжди.
Тож скільки не крути йому варенички чи дулі,
і скільки не задобрюй, не витравлюй, не
скандаль:
він буде невгамовним, він строчитиме цидули.
Все краще зна за тебе цей турботливий вандал!
«Куди ножа лизнула?! — Наречений буде лисим!
Сидиш на розі столу? — То залишишся в дівках!
У підворот подолу підшивай скоріш любисток!
Бо хлопці не полюблять! — Глянь, стара уже яка!
Вдягни дитині шапку, три кофтинки, бо замерзне!
Сама, заради Бога, одягнися в щось людське!
Бо встидно між людьми! Сховай-но тілисько кремезне!
Не мий дитину милом — лиш водою! Ич яке!
Сама вдягай ті памперси — не смій вдягать дитині!
До року стригти наголо не здумай малюка!
Диви яке худе! — Тримай! Годуй! — Спекла гостинець!
Зводи-но до шептухи! Ба як плаче!? Хто злякав?
Бухикає, як прокляте! Жує зелену шмарклю!
Готуй варену бульбу, каланхое і часник!
Кавалеристом виросте! — В'яжи на литки марлю!
Купай дитину в травах, щоб чорти не лізли в сни!
Навіщо манікхур тобі і подружки-дівулі?
Сиділа б краще в хаті: зайнялась би вже дітьми!»
.........................
Та попри огризання, квітне й пахне звір «бабулінг».
Його... Хіба в собі... Колись... Вб'ємо... Можливо... Ми.
© Сашко Обрій.
15.01.20
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901360
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.01.2021
автор: Олександр Обрій