Не кажи, що слова - то пусті береги,
Що ховають за спинами слід або межі.
Хто розкаже, ми друзі чи злі вороги?
Просто неба сидим чи ми замкнені в вежі?
Хіба море сховає всі наші сліди?
Може, сонце зігріє й загоїть всі рани?
Краще тихе і ніжне на вухо: «Не йди…»
Ніж дивитися в очі крізь зорі й екрани.
Що завадить ділити нам ліжко на двох
І ховати під ковдри оголені стани?
Ці життя як періоди різних епох,
В яких ми не раби й не титани.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=901435
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.01.2021
автор: Ірина Свірзінська