Думок — гуркотлива тища,
нестерпний бджолиний рій.
Намацати мушу тишу
в душі й голові своїй.
Навчитись не поспішати
(і так в нетерплячці — ас!).
Я спокій вдягну, мов шати,
що затишок вселять в нас.
Навчитися віри в себе
і сили в собі знайти,
щоб злість, мов пекельний цербер,
не збила ходу з мети.
Забути жалі й гризоти,
минулих поразок біль,
розкрити нові горизонти
світів, що ношу в собі.
Навчитись радіти митям,
густій німоті світань,
щоб там, де скитався митар, —
лиш безгомінь пресвята...
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902092
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2021
автор: Олександр Обрій