Безмежний світ наш... І зимою
Мені приснилася зима...
І я неначе у полоні,
Й нікого більш в степу нема...
Я роздивляюся довкола,
Лиш сніг й мороз...І я одна...
І степ, й зима - це виклик долі,
І я й сама, ніби зима...
І снігом очі засліпило,
Чого я жду?.. Невже кінця?..
Кого гукать?.. Де взяти сили?...
І де знайти у світ гінця?...
Вірус, війна зима - у долі,-
Диктують всім свої права.
І я живу, ніби в неволі,
Мовчу...Неначе й не жива....
Кущі й дерева зовсім голі,
Весь світ - ідилія сумна.
І я, як айсберг, із неволі,
Шукаю виходу сама...
Немає віри, нема волі,
Все заморозила зима...
І я пливу у вічність долі,
І лише мить її - моя!..
Та, слава Богу, ніч скінчилась,
І я проснулася сама.
Одна...Одна в своїй квартирі,
А за вікном гуля зима...
Та прийде час, зима скінчиться,
Мине і вірус, і війна...
І мені, й людям усміхнеться,
Всепереможная весна...
Я, звісно, більш уже не спала,
Таке вночі часом бува,
В пам"яті все перебирала,
І розуміла, що жива...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902163
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2021
автор: геометрія