Кохання, наче полум'ям дракона,
Огорне тіло, в попіл спопелить,
Та не зігріє пристрастю ніколи,
Хоч час від часу щирістю п'янить.
Та ні!.. Омана... Знову у неволі
Пташина помирає і тремтить
Від холоду... Буває мимоволі
Щебече пісню та у снах летить...
Сама ж у клітці згублені перлини
Плекає в самоті... Любові дар
Черствий, гіркотний... І коли прилине
Яскравий, сонцесяйний і тягар
Розсіє поміж зір, усе пролине...
Чекає в клітці, мріючи між хмар.
© Володимир Верста
Дата написання: 09.09.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902370
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.01.2021
автор: Володимир Верста