[b]Мені так холодно, так морозно,
хоча в душі пекельний вогонь палає...
Від голоду та спраги моя суть страждає,
не обезсуть її, не обезсуть...
Ой, як самотньо стало жити мені,
без друзів, що у вічність ,
так швидко один за одним відійшли,
ще молоді , ще молоді...
Жити й жити ж бо їм ще на землі,
писати свої неповторні вірші,
впечатувати слово за словом свіжії думки,
вести за собою, як то Бог велів!
Правду в цей світ нести,
бо майже без їх пекучих слів, нема її!
Щезає вона потроху рік за роком,
лише й залишається, що запах пороху...
Ллються дощами сльози, спливають спогади,
замерзають буквами, словами на вікні...
Малює мороз картини тих спогадів на склі, розтрісканих від старості шибків...
Не повернути вже мені мою молодість,
ні думок, ні слів, ні друзів...
Спрагла й стражденна душа,
шукає свіжої неторканої водиці
із нової, ще не вибраної криниці,
лишень бо не гірка була б вона!
Мовчать і спраглі вуста
від завмерлих почуттів, пусто без слів,
Мабудь зсохлася й сіра речовина,
десь забутих в минулому мізків!
***
(Сказала ааааааааа....то говори вже й ббббббеееее..., не ятри спогадами!)[/b]
***
( Після заново прочитаних віршів Юрка Гудзя)
На фото мої друзі й сусіди, всесвітньо відоми поети Олег Лишега та Михайло Григорів і я між ними. Молоді й веселі, попереду життя довге й прекрасне...)
(Нажміть на фото )
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902413
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.01.2021
автор: Макієвська Наталія Є.