[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=vjVBSY-togc[/youtube]
Зима укрила землю снігом,
Пухнастим білим покривалом.
Та не залишилось і сліду -
Земля пожадно сніг спивала.
Зима дивилась, посміхалась:
Нащо ти стерла всі труди?
Вона щосили так старалась,
Та це нічого: півбіди.
І поки думала - гадала,
Трава крізь землю проросла.
Вона ще трохи почекала -
І все знов снігом замела.
Не хоче ще впускать весну,
Для неї дуже ранувато:
Я ще завії нажену,
Ще довго буду царювати.
Притихла - сили вже не ті,
Хоч сніг ще має в рукавах.
І їм наказує: летіть!
А ті сніжинки, ніби вата.
Крихкі, чомусь вже слабуваті.
(Тут сонце глянуло з- за хмар).
Не хочуть слухать - вайлуваті.
Лиш трішки вкрили тротуар.
І тут потік весь сніг водою,
Струмки неначе ожили,
Текли повільною ходою,
Чомусь так радісні були...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902417
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.01.2021
автор: Н-А-Д-І-Я