Лежиш – шипиш, скрутила тіло в кільця —
нагріло сонце зморщений граніт.
Така холодна, бо тепла по вінця,
залишу й я, по собі теплий слід…
Граційно вклалась й дивишся сердито,
впиваєш в простір свого язика,
а я собі сміюсь не гордовито,
бо ти вже зовсім не така страшна.
Я вже давно ковтнув твою отруту
та пережив всі прояви страху,
а ти все тулиш за гріхи спокуту
в оцю безмежну чорну самоту.
В моїх очах відтінки гонорові
та нескінченний кольоровий світ…
А ти лежи на цім каміннім полі,
та доїдай оцей давно зогнивший плід!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902451
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.01.2021
автор: Олег Крушельницький