Колись така подія стала:
Заміжня жінка загуляла-
Привела в хату як обранця,
Свого чергового коханця.
Там роздяглися і почали:
Гойдались, терлися, стогнали,
Лягали в ліжко і вставали,
Швидкого темпу задавали.
А в шафі син її ховався,
Що ті робили, роздивлявся...
Але, почувся в двері стук, -
І мачо випустив все з рук.
Його у шафу заховавши
(Про сина, звісно, що не знавши),
Побігла двері відчинити,
Та чоловіка в дім впустити.
Хлопчина ж в шафі вже шепоче:
"Тут дуже темно, наче вночі...
Я, м'яч, до-речі, продаю,
За баксів 300 віддаю.
А чи не хочете забрати?
Бо треба ж гроші заробляти."
Коханець трохи не зомлів,
Та вчасно рота затулив.-
"Малий, ти що? Побійся Бога,
Тут серце в п'ятках, страх, тривога,
Навіщо зараз мені м'яч?
Без нього гидко, ну хоч плач.
Не треба м'яч - залиш собі,
Ще знадобиться він тобі."
Сказавши це - ледь не стрибає,
Бо ще в щілину поглядає.
А там на ліжку закипіло,
Хазяїн взявся вже за діло.
Крутив дружину так і сяк,
А потім ліг і весь обм'як.
Він був кремезним чоловіком,
Ще не старий - середній віком.
Мав величезні кулаки,
І роздавав всім тумаки.
Дружина охала, стогнала,
На шафу нишком поглядала,
А потім, стрибнувши додолу,
Гукнула в кухню йти, до столу.
Тим часом хлопець знов шепоче,
М'яча продати все ще хоче.
Коханцю тихо він говорить,
І перед носом пальцем водить:
"От бачте, дядько, то мій тато.
Йому, мабуть, не треба знати,
Що ви з матусею робили?
І чому ви ось тут засіли?
Мені здається, м'яч вам треба,
У ньому просто є потреба.
Якщо не купити м'яча,
Перетворюся в стукача."
Зубами скрипнув полонений,-
Малий той дійсно був шалений.
Робити нічого, прийшлося...
Шуршати грішми довелося.
Дружина в кухні щебетала,
Дорогу хитро прокладала.
Щоб той коханець нишком втік,
І чоловік їх не засік.
Усе тоді скінчилось вдало,
Але ж їм цього було мало,
Бо знову, через певний час,
Їм погрішити випав шанс.
І знов прийшли до її хати,
Почалось те, що й не сказати.
Таке робили: і страшне,
Жорстке, шалене, та дурне.
Та все пішло, як того разу:
"Ой, стукіт в двері! Ой, зараза!
Давай у шафу! Та хутчіш!
І там сиди, немов ти миш!"
Сама ж халата одягнула,
І до дверей вона шмигнула.
А далі все як і раніше, -
Спочатку стони, далі тиша.
Коханцю в шафі хтось шепоче:
"Тут дуже темно, наче вночі...
Кросівки хочу я продати,
Десь за 700 щоб вам віддати."
Нещасний вже не торгувався:
З грошима гордо розпрощався,
Забрав кросівки, ледь дихнув,
На двір швиденько прошмигнув.
Десь тижня два уже проходить,
А батько сину так говорить:
"Ходімо, синку, в м'яч пограти,
Бери кросівки - йди взувати."
Малий на це йому говорить
І погляд в сторону відводить:
"Продав м'яча, продав кросівки,
Відправив в люди. Взяв готівку."
"І скільки ти наторгував?-
Зі сміхом батько запитав.-
Ти хоч вернув що я сплатив?
Чи може трохи накрутив?"
"Я тисячу наторгував,
І суму цю я в баксах взяв.
А гроші тут, з собою є."-
Сказавши це, їх дістає.
А батько кліпає очима,
Наморщив лоба, звів плечима.
Почухав шию, гроші взяв,
І сину ось таке сказав:
"Ті речі стільки не коштують,
І гроші ці мене турбують.
Не чесно, мабуть, їх дістав,
І гріх на душу, синку, взяв.
Підеш у церкву сповідатись,
Та Богу в гріхові зізнатись.
Очистиш душу, станеш чистим
Та не підкупним для нечистих."
Сказавши це, забрав він гроші,
Бо це тяжка дитині ноша.
Малий аж зуби заціпив,
Але не слухатись не смів.
До церкви в той же день пішов,
В кімнату сповіді зайшов.
Було в ній темно і велично,
Хтось шарудів там таємничо.
Пацан здивовано шепоче:
"Тут дуже темно, наче вночі..."
На це зненацька, з темноти:
"О, ні! Малий, це знову ти?"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902527
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.01.2021
автор: jogasan