Лежав туман та й хизувався,
Зимі в коханні зізнався,
Втішав незвичний, ледь білявий,
Під ясним сонцем кучерявий.
Чи вона думала, гадала
Навіщо зустрічі чекала?
Тож прилетів, розправив крила,
І смута зимоньку сповила.
Стікав сніжок, струмки дзвеніли,
Та всі бурульки помарніли,
Води краплини по землиці,
Не потішали й молодиці.
Отак оце й в житті буває,
Що від омани серце крає,
Туман – туман, розчарування,
Та чи відкине всі вагання.
Як морозець у сподіванні
Іще зустріти зорі ранні,
Адже довіку із ним доля,
На це, як кажуть - Божа воля.
25.01.2021р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902544
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2021
автор: Ніна Незламна