Не дав себе вже втретє вбити!
Процес цей йде, не рядовий,
Стерненка судять, бо живий,
Іде війна за право жити!
Багато вже лежать в могилі!
Бо «руССкий мір» вбиває тих,
Хто захиститися не зміг,
І не скорився його силі.
Десь в підворітні ніж у спину,
Вбивають підло, з-під тишка,
Смерть видається як така,
Що випадково він загинув.
З балкона випав і розбився…,
Наклав чомусь на себе руки –
Якісь терпів душевні муки,
Саме тому і застрелився…
Під самогубство, випадковість,
Маскує ворог вбивства ці,
Шукати сховані кінці…
У слідства, зашкарубла совість,
Ото ж, не дайте себе вбити,
Карайте смертю зло усюди!
Життя по-смерті вже не буде,
А у тюрмі, ще можна жити.
Тому убивць своїх убийте,
Нехай вже судять супостати.
З могили вже не можна встати,
А ось з тюрми, ще можна вийти.
10. 01. 2021 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902722
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.01.2021
автор: Мирослав Вересюк