Твоє «привіт»…У ньому сотні тисяч звуків:
від скреготіння скла до шереху боліт.
Я стала безсудинним мохом, звідки ж стукіт?
Нестримно-хворий стукіт там, де ще болить.
Мій храм у грудях з хрипом рухнув, вибач, отче.
Горгульї в шрамах нили без твоїх пожеж,
Пішов — і стислись ночі до болючих точок,
Стирала тінь твою зі стін так обережно,
що в них вросла еґреґором твоїх сплетінь.
Безмежну пустку загорнувши в живопліт,
я стала цитаделлю без кутів. Хотів
піти — іди. Не прагну, щоб топив мій лід,
тому ти й не почув у відповідь «привіт».
© Олена Галунець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902842
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2021
автор: Олена Галунець