Покохав козак дівчину,
Таке їй наговорив.
Що найкраща вона й мила,
І раніше він не жив.
Вона коси розпустила,
І додому не прийшла.
Аж до ранку була з милим,
Залишилась там й краса.
Мати ніченьку не спала,
Бо заснути не змогла.
Поміж людей піде слава,
Ще й народжене дитя.
Як же їм все пережити?
Як мале дитя зростить?
Та бувають в щастя миті,
Допоможуть й далі жить.
А донька дійсно красива,
Як погляне, слів нема.
Та сталося в житті диво,
Доля їх у двох звела.
Він чорнявий, вона руса,
І коса до пояса.
В них малюк зростає дужий,
Сила в його голосі.
Співаком колись він буде,
Бо зростає в добрий час.
Батько голос той почує,
Він пізнає сина враз.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902847
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2021
автор: Валентина Ярошенко