[i]Куди іду я стежкою життя?
Не знають тихі маки при дорозі,
Замріяно зітхають верболози:
Куди так роки поспіхом летять?[/i]
Спішу туди, де неба й трав злиття,
Де райдуга крізь дощик тонкосльозий
Відпочиває на духмянім стозі –
Громи примовкли… вже не гуркотять.
[i]На власну стежку вийшла ще дитям,
Раділа тата й мами допомозі.
До крові позбивала ноги босі –
Мінялась швидкість з силою тертя…[/i]
Кохання серце рвало на дрантя –
Хилилася, підкошена, в знемозі.
Та йшла вперед, крізь спеку та морози,
Мій кожен крок лунав серцебиттям.
[i]Ціную кожен день свого життя,
І вірю в кращий із усіх прогнозів.
А – скажете – каміння при дорозі?
Мій Ангел знов крило мені простяг…[/i]
/Надихнула картина Герхарда Несвадба «Пшеничне поле»./
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=902923
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.01.2021
автор: Білоозерянська Чайка