У одному селі жила руда курка. Вона була, здавалося, як і всі кури та щось в ній було таке чого ніхто не міг пояснити. Але чесно кажучи ніхто і не пробував чогось розуміти. Всі жили в своїх світах, але в одному курнику. В рудої курки завжди було багато запитань:"що, чому, як?". Інші кури вже, наче і не звертали уваги, проте багато хто не витримував тієї допитливості. І от одного разу...
- Чому ти постійно мене запитуєш хто ми і звідки, хіба ти не знаєш, що всі ми з яйця. Чи тобі розповісти звідки беруться яйця? - весь курник зайнявся сміхом. Курочка відповіла.
- Але ж ... Я хотіла...
- Що ти хотіла?
- Хотіла запитати, як може так статись, що яйце було, а курка тоді де?
- Що це ти белькочеш?
- Якщо є яйце то має бути і курка.
- Звичайно вона є, звідки тоді яйце взялося?
- А звідки взялася та курка?
- Знаєш, Руденька, я іноді тебе взагалі не розумію. Придумуєш собі щось, якісь ідеї, здогадки і від того страждаєш ще більше. Живи просто. Наше життя просте : їсти, спати, з півнями гуляти, дбати щоб наші господарі були добрими до нас, добре нестися і все. А тобі потрібна якась курка. Ти краще подумай, скільки ти яєць сьогодні знесла. Ти взагалі їх несеш? Тобі пора добре їсти та гуляти біля півнів, а не дурницями забивати свою маленьку голову.
Руда отримала свої відповіді. Та чи це були її відповіді? Те, що вона хотіла знати ніхто не міг їй розповісти... "Для чого їй ті півні? Це несіння яєць? Це постійне набиття шлунка їжею? Невже не можна їсти стільки, скільки потрібно мені?", - думала курка. " А можливо, те, що я думаю - це вже щось жахливе? Це вже щось неправильне? Адже всі навколо не думають: їдять, сплять, несуть багато яєць..."
Всі в курнику знали, що та курка, яка не їсть, не несе яєць і не гуляє з півнями, та курка зникає назавжди. І хоча Руденька була не така як всі їй доводилося щодня робити те що і інші кури. Та одного дня сталося щось зовсім дивне...
Якось прилетів і сів на паркан величезний крук. Кури побачивши його налякалися. Адже вони думали, що це шуліка, який краде маленьких курчат. Вони чули, як господиня розповідала про якогось шуліку, шо постійно краде курчат.
Але Руденька вирішила запитати в нього про свої здогадки.
- Вибачте, а хто ви? - підійшовши ближче запитала курочка.
- Я крук Темний. - спокійно відповів крук.
- А що ви тут робите? Ви прилетіли нас забрати?
- Забрати? - ворон подивився на курочку. - Я нікого не хочу забрати. Я шукаю куди впала жар-птиця.
- Яка жар-птиця? - запитала курочка. Вперше їй стало так легко, вона відчула що почула про щось незвичайне. Що світ це не її курник, що ще щось є у світі про що не знають ті зарозумілі товстухи в її курнику.
- В один час, в один день, в один рік люди випускають у небо мільйони жар-птиць. Вони вибухають на мільйони вогнів і падають на землю, щоб відродитися з попелу та стати новими жар-птицями. От я одну з таких тут шукаю, вона впала сюди. Хочу знайти її тут поки вона ще маленька. І навчити, щоб не вибухала передімною та іншими птахами. Особливо, коли ми робимо обліт свойого міста.
- Як міста? Що це таке -місто?
- Ти не зрозумієш...
Крук змахнувши крильми полетів геть.
В Руденької було ще більше запитань ніж відповідей, ще більше сумнівів у правильності свойого існування.
- Ти, що геть здуріла? - запитала одна з курей. - Ти знаєш, що якщо господарі взнають, що ти говориш з іншими птахами, ми всі можемо зникнути?
- А звідки ти знаєш, що в господарів на думці ? - запитала Руденька.
- Що!?
Кури розлютилися і обступили Руденьку. В той день їй було не переливки. Її били. Била кожна курка. Навіть півні більше не хотіли до неї підходити. Їй вирвали все пір"я з шиї, щоб всі знали в курнику, що тепер вона сама по собі.
Проходили дні. Руденька мало їла і намагалася не виходити на подвір"я. Там її часто били і називали вже не Руденькою, а голошиєю. Це було боляче і нестерпно. Вона знала, що господиня побачить, що вона не їсть і тоді Руденька зникне назавжди. Поки всі інші кури думали, як нанести чим більше яєць, Руденька думала: "Чи є там ще життя за курником? Чи є там жар-птиці? Що якщо все не так? Що якщо вона ніколи цього не дізнається? Що, якщо вона просто зникне і не залишиться нічого? Ніхто не буде знати, що колись жила Руденька, яка задавала занадто багато запитань."
Думаючи про все це Руденька розпушилась і якесь дивне відчуття з"явилось з-середини. Це відчуття переповнювало її теплотою та надійністю. Стало так добре, ніби вона відчула щось з минулого. З того минулого, коли вона була ще яйцем. Це тепло... Це була єдина річ, що допомагала їй жити далі та мріяти.
Звичайно господиня помітила, що Руденька не виходить частенько їсти і що розпушившись подовгу сидить у кутку.
- Ах ти ж моя, красуня. - промовила господиня беручи Руденьку на руки. - Не час, не день і не рік ставати мамою-квочкою. Ну що мені з тобою робити? Прийдеться відучувати займатись дурницями.
Господоня підійшла, взяла Руденьку на руки, відкрила двері в підлозі і вкинула її туди.
Поки Руденька летіла в льох то подумала, що так зникають всі, хто погано їсть і більше не бігає з іншими курми. І коли вона впала на землю - знепритомніла. Їй нічого не снилося, думки зникли... Але вона знову згадала ті слова, які говорив Темний, а потім їх сказала господиня. "І що то таке - мама?". В цій ямі де опинилась Руденька було так холодно. Але вона відчувала себе сильнішою, наче жар тієї жар-птиці, про яку вона весь час думала намагаючись уявити, загорівся в ній самій. В цій темряві, в ній горів вогонь надіїї. Руда зрозуміла, що ніхто з курей і уявлення не має про що вона говорить чи запитує. І тоді вона сказала собі : "Я сама про все дізнаюся. Це життя моє і я не згодна його комусь віддавати. Я говорю "НІ" великим порціям їжі, "Ні" півням від яких лиш біль і зневага, "НІ" цьому оточенню, яке так отупіло, що з силою захищатимуть свою тупість, навіть перед страхом зникнути назавжди. "Ні" всьому тому, що робить зраненою чи слабкою".
Дух бунтарства і свободи переповнював Руденьку. В грудях у неї горіла іскра жар-птиці, але вона ще досі була в ямі. І раптом прийшла думка: " А що таке жар-птиця? Вона ж літає? Бо як вона тоді змогла збити Темного в небі? Щоб стати жар-птицею треба літати..."
Все вмить розбилось вщент. Все те світло, що так горіло в грудях зникло і темний морок ями опустився на Руденьку. Кури розповідали, що ні одна курка не може літати, але деякі півні вміють вилітати на паркан і будити господарів вранці. Проте це скоріше стрибок ніж політ.
Руденька подумала собі : "Що ж якщо вони змогли то і я зможу, принаймні перелетіти через паркан. А там піду на пошуки жар-птиці".
Так проходили дні в ямі. І Руденька не переставала думати. Вона навіть почала трішки пригати, ніби тренуючись все вище і вище підстрибнути.
Одного дня господиня витягнула Руденьку з підвалу і випустила її на подвір"я де були інші кури. Кури з острахом дивилися на Руденьку, адже ніхто назад ще не повертався. Вона була схудла, нічого не говорила, але її очі... Здавалося, ніби в них щось сяяло. Кури подумали, що вона навіть господині не потрібна, якщо та повернула її, що Руденька схибнулася від свої запитань і її повернули в курник помирати як і старого півня Петра, який хоч і був гарним, за що його дуже любила господиня, але вже нічого не міг крім як їсти, спати і розповідати свої неймовірні історії в які ніхто не вірив. Всім було так вигідно думати, проте не Руденькій. Щось в ній змінилось. Вона не ділилась про те що думає ні з ким з курей, постійно стрибала то на колоду то з колоди... Їла завжди не великими порціями. А коли приходила господиня то розпушувалась, наче вона щойно добре поїла. Вона не крутилася біля півнів як інші кури, а все більше була біля старого Петра.
Якось Руденька підійшла до Петра і замітивши, що він дивиться кудись в далечінь, запитала:
- Що там?
- Великий, великий світ. - відповів спокійно Петро.
- І що там у світі? - запитала хвилюючись Руденька.
- Там? Там люди, там дуже багато людей. - відповів так само спокійно Петро.
- А там є такі як ми? - запитала Руденька.
- Такі як ми? Це які, такі як ми? - Петро перевів свій погляд і подивився прямо на Руденьку.
- Кури...
- Є багато чого: і кури, і гуси, і качки, і індики, і велетеньські кури - страуси їх ще називають, і тварини різні є ...
Поки Петро розповідав, Руденька намагалася уявити собі цих тварин.
- А жар-птиці? - з захватом запитала Руденька.
- Жарптиці? - Петро розправив свої крили, наче збирався полетіти. - А хто тобі розповів про жар-птиці?
- Темний - крук, сказав, що одна із жарин жар-птиці впала сюди і він її шукав.
- Цей крук - дурень! - відверто відповів Петро. - Можливо він і вільний птах, але він не знає нічого про жар-птиць.
- А ти знаєш?
- Послухай мене Руденька, я тобі розповім про жар-птицю, якщо обіцяєш мене більше не зачіпати.
- Домовились. - швидко відповіла Руденька.
- Отже слухай. Колись, коли ще не було нічого, а був тільки великий океан з неба впала в цей океан величезна жар-птиця. І вона вибухнула. І маленькі жарини на які вона розлетілася то були перші кури, люди і всі хто тут зараз живе у цьому світі. А стати знову величезною жар-птицею вона знову зможе, коли ті вогники, що горять у наших серцях сяятимуть так яскраво,що все заллє світлом. Жар-птиця - це знак нового життя. А те що тобі Темний сказав - це він говорив про салют. Люди його придумали, щоб нагадувати собі як колись все було. А цей мрійливий бовдур шукає жарини тут вже багато років, а так жодної і не знайшов.
- Дуже дякую. - рада Руденька побігла у своїх справах.
Нарешті хтось розповів їй хоча б щось схоже на правду. Щось чого вона так давно чекала. Вона і уявити не могла, що цей старий півень стільки знає. Її віра в себе росла. Адже тепер вона не просто курка - в неї в грудях жарина самої жар-птиці, яку вона тепер відчувала ще сильніше. Залишилось навчитися ще трішечки вище стрибати і все. З цього і почала. Кожного дня Руденька намагалась пригати все вище і вище. І хоча не дуже вдало все виходило, вона не здавалася. Навіть коли падала і всі сміялися з цього, вона не полишала спроб. Їй було байдуже, що говорять інші, вона вірила в жар-птицю, в її силу в собі. Іноді Руденька уявляла, що ніби-то це вона велика жар-птиця, що зароджує життя у світі. Їй бачилось, як вона - велика, мудра птиця летить над світом і розкидає іскри, які уворюють нових жар-птиць і так у всіх світах, і так... А потім вона засинала.
- Чого ти тут скачеш? - якось запитала Руденьку Чорненька курка.
- Я вчусь літати. -відповіла Руденька. - Я хочу бути як жар-птиця... Ах, ти не зрозумієш.
- Яка жар-птиця? - все не відставала Чорненька.
Раптом кури обступили тих двох і вперед до Руденької виступив півень Гаврило і запитав:
- Ти чого це не підходиш до молодих півнів, а крутишся біля цієї розвалини - Петра? Подивись, яке в мене блискуче пір"я...
- Чудово. - відповіла Руденька. - Але я не хочу до тебе підходити.
- Як це ти не хочеш? - загрозливо запитав Гаврило. - Хіба тебе хтось питав чого ти хочеш? Ти будеш робити те що потрібно нашим господарям. Тому тебе потрібно ще раз покарати, щоб до тебе дійшло нарешті...
- Лише спробуй наблизитися до мене...
Не встигла Руденька це сказати як Гаврило накинувся на неї і почав бити в шию де тільки недавно відросло нове пір"я. Всі дивилися на цю сцену. Старі кури відчували радість і полегшення від того знання, що якщо Руденька виправиться і почне нести багато яєць то вони зможуть дозволяти собі трішки більше відпочивати. Страх, підлабузництво, відчай, пристосування за будь-яку ціну навіть таку велику як чужий світ, от що було, от що вони знали і ось що вони так захищали. Свою стабільність і комфорт, оманливу надію на тихе щастя.
Але раптом сталося те на що ніхто не сподівався. Петро - той старий, трухлявий півень налетів на Гаврила і так побив його що той навіть піднятись не зміг.
- Ніхто з вас не буде її зачіпати. А яєць нанесете самі, вона моя.
Кури не довго думаючи розбрелися по подвір"ю бубнячи між собою, що старий Петро звихнувся так само як і Руденька.
- Навіщо ти мене врятував? - запитала Руденька ледь підводячись.
- Я бачив, що ти хочеш навчитися літати. - спокійно відповів Петро. - Але я також бачив, що ти не вмієш розправити крила, ти навіть не знаєш чи є вони в тебе.
- А як ти..? Звідки ти взагалі знаєш? - розгубилась Руденька.
- Я не завжди тут сидів. - відповів Петро. - Я колись був мандрівником і бійцем. Я плавав морями та океанами на величезному кораблі, а потім, а потім бився з сотнями інших півнів і перемагав... Наш господар забрав мене з собою сюди. Ось так я опинився тут. Я хочу тобі сказати, що ми горді птахи і до того ж сильні та розумні. Ми можемо прокормити і себе і людей. Але ми втратили свою суть через те, що звикли до брехні. Мало того ми тепер її ще й захищаємо, знущаючись над своїми замість того щоб стати вільними та гордими птахами. Я тебе навчу. Розправ крила, ось так і коли підстрибнеш махай ними щодуху...
Руденька так і зробила і о чудо! Вилетіла на самий верх колоди. І майже побачила, що там було за парканом. Тепер вона знала, щоб їй не говорили, вона знає сама куди їй треба летіти. Тепер у неї були крила...
Старий Петро навчаючи Руденьку щодня як літати, сам почав оживати і здавалося ніби його мутні очі також почали сяяти.
І от одного ранку, коли ще всі спали, Петро зібравшись з силами злетів на самісінький верх паркана і закричав: "Свобода!" Руденька першою вибігла на подвір"я і побачила як схід сонця обіймав горду постать Петра.
"Ми діти жар-птиці",- тихенько прошепотіла собі Руденька, наче боячись порушити цю ідеальну картину слави і сили, гордості вільного в душі птаха, який мав у своєму серці іскру жар-птиці.
На другий ранок Петро зник. Його забрала господиня і більше його ніхто не бачив. Руденька сумувала за Петром, але розуміла що у неї тільки один шанс. Вона ще не знала, які там за її маленьким курником на неї чекають події. Навіть не знала як там взагалі все влаштовано. І ще страшно було настільки, що в неї бувало починали труситися лапки. Але надія на те, що в неї є маленька спроба хоча б щось змінити, використавши все, що в неї є; гріла її так сильно, що Руденька вже не сумнівалася. І раптом вона почула, як люди говорили за парканом: " Прийшов той день і той час ми вітаємо вас..." А далі ще щось, але Руденька знала, що це означає. Вона підійшла до Чорненької і сказала:
- Прощавай, сьогодні я полечу як жар-птиця.
- Звідки ти знаєш? - запитала Чорненька.
- Просто знаю... - Руденька раділа її серце хотіло вистрибнути з грудей і вона хотіла б це всім передати, але...
- Що ти її слухаєш?- кричали кури. - Бачила що Руда з Петром зробила? Вона і з тобою це зробить.
- Ні. - відповіла Руденька, зробивши крок в напрямку галасливих курей. - Це не я забираю курей, це не я тримаю вас всіх тут. Ви самі собі це все придумали. Це ваша реальність, ваш світ, але не мій. А я вільна птиця і я полечу звідси сьогодні назавжди. Петро вірив у це і готовий був за це зникнути. Тепер і я готова, я вже не боюся зникнути бо я відчула іскру в собі і мене ніщо не зупинить.
- Птиця жар-птиця! - реготали кури. - Куди ти полетиш? Аха-ха-ха!!! Напридумувала собі казок, як той дурень- Петро.
Ввечері в курник прийшла господиня. Мовчки взяла під руки дві великі курки, які завжди себе вважали елітними курками в курнику, жили за прийнятими заповідями і завжди вели себе як достойні курки. Та їх не стало - зникли. Всі побачили це і перелякались. Весь їхній ілюзорний світ наповнений поважною мудрість та догматичною правдою, розвалювався на куски. Коли господиня прийшла вдруге, всі кури ошаленіли і почали намагатись врятувати своє життя, тікаючи від газдині. Господиня зловила Руденьку за лапку. Руденька відбивалась як могла, била крильми, боролась, відчайдушно боролась, вона ні за що не здалася б - тільки не сьогодні... І тут Чорненька курка підскочила і клюнула господиню в руку. А тим часом в небі вибухнув салют. Маленькі іскри розсипалися в різні сторони. Господиня випустила Руденьку і погналася за Чорненькою куркою.
- Лети як жар-птиця! - кричала Чорненька.
Руденька набралась духу, розпригалась розмахуючи крильми, підскочила, змахнула крильми і злетіла над парканом. Тим часом жарина від салюту впала в пусте лелече гніздо на стовпі. Вньому давно нікого не було, тому воно стало занадто сухим і зайнялося. Руда мало не влетіла в палаюче гніздо. З курника здавалося, наче, Руденька загорілася і стала жар-птицею. Всі кури нарешті побачили те диво, про яке весь час думала Руденька. Господиня так і не спіймала того вечора Чорненьку. І тепер кури в тому курнику знали правду бо на свої очі бачили як курка стала жар-птицею.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903049
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.01.2021
автор: DarkLordV