Втікають роки, сивіють скроні,
У душі зріє стиглий листопад.
А роки вільні і безборонні,
І не повернути їх вже назад.
Життя з часом сенсу набуває,
Пише золоті літери в скрижаль.
А кожний день мудрість здобуває,
І за минулим вже йому не жаль.
Уже сріблиться чорне волосся,
Особливого шарму надає.
В піднебессі лине стоголосся,
Полум'яна любов темп задає.
А роки швидкі, як баскі коні,
По травах промчали і по росі.
Сядуть перепочить на ослоні,
І знову полинуть в своїй красі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903510
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.02.2021
автор: Віктор Варварич