Дитинства світ навіює розраду
І теплі спогади, наївні, галасливі,
Коли простим дрібницям були раді,
Коли були по справжньому щасливі.
Моє дитинство уособлює бабуся,
Турботлива, ласкава, працьовита.
Я тішусь, що її ім'ям зовуся
Немов бабусиною милістю укрита.
Як зараз бачу: з чорною косою
Об фартушок бабуся руки витирає,
На піч посадовить мене з сестрою,
І яблуками з цукром пригощає.
Як пішки йшла із нами жито жати.
А ми малі день не марнуєм в полі:
Робили із снопів дитячу хатку,
Букети рвали, награвались вволю.
Ще згадую, як у саду бабуся
Опалі яблука у кошики збирає.
Як дзвінко кличе з лугу: - Гуси! Гуси!
Як нас малих на гойдалці гойдає.
Ще дуб з гніздом лелечим біля хати.
Він й досі є, і бузьки прилітають!
Як гарно, що вертаються крилаті,
Як гірко, що бабусю не вертають!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903891
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.02.2021
автор: Коток Оксана