Вона сиділа пила чай.
Хотілось їй у той момент
кудись податись в гори, в гай
забратись з хати десь на двір.
Та подивилась у вікно. Куди піти?
Де прогулятись? У голові усе яскраве,
а на дворі все сіре й мляве.
Дахи старі, дерева голі
ні зелені, ні розбудови,
а очі хочуть красоти.
А де найти? В кого спитати?
Вікно відкрити й покричати,
до тих людей що йдуть з роботи ?
Та ось задумалась, невже,
нема на світі красоти.
Те все то фільтр, то обман,
кричати марно буде нам.
Ми хочемо щоб вид з вікна
був як у фільмі, чи картинці
з програми Pinterest, але...
ми получаєм те що є.
Тому люби свій вид з вікна
Не ідеальний ? Авжеш так!
Він і не буде ідеальним.
Не буде, як ми уявляєм.
Ніколи. Тільки якщо ти,
не приймеш все, як воно є.
Це світ в якому ми живем -
не казка й не солодкий джем.
А вид з вікна буде мінятись,
мінятись з ним будемо й ми.
Нам трішки треба почекати,
терпіння й впевненість в собі.
На дні вже пусто,
а вона все розгляда і розгляда:
- я помилилась, красота
присутня скрізь і на віка.
Краса присутня й в сірині.
Її потрібно розглядіти,
коли ти зможеш це зробити
в якому місці ти б небув
усе для тебе там буде
таке тендітне і просте.
І не важливо сіре, біле
рожеве, жовте, голубе.
Усе прекрасне... зрозуміти,
пора настала нам ось це.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=903973
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.02.2021
автор: Міроз Диппон