Знову ніч розгорнула обійми,
Свище вітер своє щось в пітьмі.
Напросились думки нараз в прийми
Та вони невблаганно німі.
Час завісу підняв у минуле,
Там роки за роками біжать.
Прокидається те, що заснуле,
Що у пам’яті ставить печать.
Що у серце вселяло надію
Та душі дарувало політ.
Без любові я жити не вмію,
Бо вона для життя живокіст.
Живить тіло і розум, і волю,
На безвіллі малює хрести.
Якби в грудях позбутись ще болю,
Компроміс із собою знайти.
Власний суд мені знижки не зробить,
Він карає за промахи всі.
Разом з тим, паралелі проводить,
Щоб радіти духовній красі.
07.02.21
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904018
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.02.2021
автор: Валентина Ланевич