ПРО ШКІЛЬНІ ПЕРЕПИТІЇ… (продовження)

Ще  коли  діти  навчалися  у  5  -В  класі  був  серед  них  дуже  старанний  учень  Саша,  його  молодша  сестричка  навчалася  у  2  класі.  Якось  на  перерві  я  спустилася  на  перший  поверх,  де  були  розміщенні  молодші  класи  і  побачила  Сашину  маму,  яка  спілкувалася  з  донькою.  Я,  звісно  ж,  підійшла,  привіталася,  а  коли  дівчинка  відійшла,  мама  поцікавилася,  як  справи  у  Саші,  я  відповіла  що  добре,  бо  ж  навчався  хлопчик  відмінно,  і  тут  же  отримала  зауваження  від  мами,  за  те,  що  не  ставлю  оцінки  з  поведінки,  а  на  запитання  мами,  яка  ж  поведінка  у  її  сина,  зробила  кілька  зауважень  щодо  поведінки  Саші,  аж  тут  і  Саша  нагодився,  і  мама  тут  же    при  мені  пригрозила  сину,  що  сьогодні  він  не  сидітиме,  а  стоятиме  і  буде  дуже  покараний.  Я  аж  заніміла,  і  нічого  не  встигла  мамі  сказати,  чи  й  заперечити,  бо  пролунав  дзвінок  на  урок.  Тому  я  швидко  піднялася  на  другий  поверх  і  поспішила  у  свій  клас,  бо  саме  там  був  мій  урок.  Зайшла  розгнівана,  і  побачивши  розпехтіле  обличчя  Саші,  запитала  дітей,  кого  б"ють  батьки  за  їх  провини,  чи  погане  навчання  та  поведінку.  Те  що  я  почула  від  дітей,  шокувало    мене,  бо  за  дитячими  словами  більшість  батьків  б"ють  своїх  дітей  за  будь-яку  провину,  і  що  найбільше  попадає  саме  Саші,  бо  якось  мама  ще  в  молодшому  класі,  поговоривши  з  його  учителькою,  теж  почула  її  зауваження  щодо  поведінки  Саші,  а  ще  й  те,  як  мама  Саші  тут  же  прямо  в  класі,  перед  учнями  і  вчителькою,  так  сильно  вдарила  сина,  що  той  не  втримався  на  ногах  і  падаючи  вдарився  головою  об  парту  і  втратив  свідомість.  Можете  уявити  мій  стан  післі  почутого.  Я  попросила  дітей  почекати  мене  після  уроків,  щоб  ще  про  це  поговорити.  І  діти  погодилися.  Отож  далі  я  провела  урок,  а  після  уроків,  ще  цілу  годину  вислуховувала  їхні  образи  на  своїх  батьків,  а  сусід  Саші,  Вітя  розповів,  як  Сашина  мати  за  якусь  його  провину  заставила  роздягнутися  догола,  вигнала  з  хати,  і  він  досить  таки  довго  перебував  у  такому  положенні  на  своєму  подвір"ї,  доки  не  вмішалася  мама  Віті,  та  забрала  хлопця  до  своєї  хати  і  одягла  у  синову  одежу.  І  аж  як  зовсім  звечоріло,  мама  Саші,  погукала  сина  додому...Можливо  я  саме  тому  й  відмовилася  виставляти  щосуботи  оцінку  з  поведінки  своїм  учням.  А  потім  провела  батьківські  збори,  на  яких  поставила  вимоги  батькам,  щодо  виховання  своїх  дітей  без  застосування  фізичних  покарань.  І  лише  мама  однієї  з  учениць  лишилася  при  своїй  думці,  що  фізичні  покарання  необхідні.
   І  ось  знову  я  класний  керівник  тепер  уже  8  -  В  класу,  згодилася  з  пропозицією  батьків  щодо  ремонту  класного  приміщення.  Сама  я  цим  не  займалася,  класний  батьківський  комітет,  доручив  комусь  із  батьків  зібрати  гроші,  ще  комусь  знайти  ремонтників,  і  як  тільки  закінчився  навчальний  рік,  я  можна  сказати  "умила  руки",  подумавши  ,  що  "баба  з  воза,  кобилі  легше".  Та  коли  мені  передали  ключі  від  класної  кімнати,  і  я  разом  з  учнями  відкрила  двері,  то  і  я,  і  вони  були  шоковані,  побачивши  такий  нікчемний  ремонт  класної  кімнати.  То  ж  довелося  все  шкребти  і  шліхувати,  та  й  ремонт  заново  виконувати.  Та  про  це  вже  в  мене  віршована  розповідь...

                                 ГЕМБЕЛЬ  НА  ПЛЕЧІ  МЕНІ  ПОЧЕПИЛИ…
                                           Гембель  на  плечі  мені  почепили...
                                           Кинуть  не  можна,  нести  нема  сили.
                                           Як  навести  у  цім  класі  порядки,
                                           Ще  не  розв"язана  мною  загадка.
                                           Що  ж  це  за  клас?  І  які  в  нім  порядки?
                                           Вчитись  не  хочуть,  не  роблять  зарядки.
                                           Бачили  б  ви,  як  в  цім  класі  чергують:
                                           Бруд,  папірці,  а  вони  й  не  сумують.
                                           Жвачки  жують  і  не  чують  нікого,
                                           Клас  заплювали  й  пішли  всі  додому.
                                           Стіни  обдерті,  шибки,  як  у  клуні,
                                           Де  ще  таке,  ви  скажіть  мені  чули?
                                           Годі  чекати  в  цім  класі  культури,
                                           Часто  тікають  вони  з  фізкультури.
                                           Сьомі  уроки  для  них  не  існують,
                                           Моїх  зауважень  вони  теж  не  чують.
                                           Дехто  приходить,  неначе  з  Камчатки:
                                           Куртки  і  светри,  жакети  й  перчатки.
                                           Ось  такі  хлопці  у  класі  й  дівчатка.
                                           Дехто  приходить  до  школи  раненько,
                                           Щоб  в  туалеті  скурить  сигаретку.
                                           Інші  спішать,  як  ділки  й  комерсанти,
                                           Теж  від  таких  не  доб"єшся  порядку.
                                           Можна  б  стерпіти,  якби  не  лінились,
                                           Хоч  на  уроках  сиділи  й  учились.
                                           Можна  почути  тут  пошлості  й  жарти,
                                           А  на  перервах  ще  й  грають  у  карти.
                                           Я  в  них  не  "класна",  а  швидше  вже  нянька,
                                           Хто  ще,  скажіть,  їх  отак  буде  панькать.
                                           І  до  батьків  вже  не  раз  я  ходила,
                                           Мабуть  й  дирекції  вже  набридла.
                                           Щоб  атестати  вони  получили,
                                           Все  ж  домоглась,  щоб  до  школи  ходили.
                                           Всі  вже  сидять  і  на  кожнім  уроці,
                                           На  колектив  стають  трохи  хоч  схожі.
                                           Та  появились  в  них  інші  турботи,
                                           Вже  до  вина  появилась  охота.
                                           Як  довести,  що  вони  ж  іще  діти,
                                           І  їх  завдання  -  уроки  учити.
                                           Я  вже  й  у  Бога  прошу  допомоги,
                                           Щоб  мені  з  ними  не  витягнуть  ноги.
                                           Треба  й  ремонт  ще  у  класі  зробити,
                                           Ну,  а  вже  потім  від  них  відпочити.
                                           Вже  для  ремонту  і  фарбу  купили,
                                           Нею  і  кеди  чиїсь  приліпили.
                                           Тут  не  жаліють  же  батьківських  грошей,
                                           Ще  й  не  таке  вони  витворить  можуть.
                                           Так  і  не  можу  поставить  я  крапку,
                                           Бо  й  у  дев"ятім  ще  буде  зарядка.
                                           Впевнена  я,  що  наводить  порядки,
                                           Все  починати  прийдеться    спочатку.
                                           Помилку  й  я  із  батьками  зробила,
                                           Що  найняли  для  ремонту  румуна.
                                           Він  усі  стіни  і  вікна  заляпав,
                                           Плачу  і  я,  і  мій  клас  "В"-    вже  дев"ятий.
                                           Вже  на  мій  клас  погляда  уся  школа,
                                           Вийде  в  нас  клас,  чи  сарай,  чи  комора.
                                           Лають:  директор,  завгосп  і  хто  хоче,
                                           Хто  співчуває,  а  хто  і  регоче.
                                           Дружно  шкребли  двері,  вікна  і  стіни,
                                           Вже  і  вапна  всі  і  фарби  "наїлись".    
                                           Руки  болять  і  печуть  у  нас  очі,
                                           А  на  ремонт  ще  потрібні  і  гроші.
                                           Правда,  румуна  того  учні  відшукали,
                                           Лаяли  дуже  і  гроші  забрали.
                                           Тільки  тепер  у  нас  стіни  рожеві,
                                           Як  же  зробити  усе  так  як  треба?
                                           Може  таке  ще  у  вас  не  траплялось,
                                           Та  на  ремонтника  я  ж  не  навчалась.
                                           Вчилась  дітей,  як  учить  і  любити,
                                           Що  ж  тепер  далі  не  знаю  робити?
                                           Як  побілить,  чи  поклеїти  стіни?
                                           Це  вже  і  учням,  й  мені  набридло.
                                           Треба  зробить  стіни  гарні  і  рівні,
                                           Жовті,  блакитні,  або  просто  білі...
                                           Та  мій  9  "В"  вже  клас  не  здається,
                                           Білить,  фарбує,  жартує,  сміється.
                                           Так  помаленьку  ремонт  ми  зробили,
                                           І  ця  робота  все  й  клас  мій  здружила.
                                           І  я  надіюсь,  що  буде  порядок,
                                           Це  й  в  10-ий  це  буде  завдаток.
                                           І  появилась  в  мене  віра  й  надія,
                                           Що  мої  учні  хороші  і  милі.
                                           Буде  все  добре  тепер  в  нашій  школі,
                                           Бо  мої  учні,  повірте,  чудові!..
                                                                                                                                   2002  р.
               P/S:  Про  навчання,  вино  і  стан  справ  в  10  і  11  класах,  і  випуск  зі  
                 школи,  буде  далі.
                             

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904077
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.02.2021
автор: геометрія