Я не соромлюся, що виросла в селі,
Ба, навіть цим ще трішечки й пишаюсь,
Бо переваги є і немалі:
В людей сільських багатшою душа є.
Вона все знає: хто і де живе,
З сусідами Різдво стрічає й Пасху,
Хто й як дитя народжене назве,
Й запросить тій дитині Божу ласку.
Коли я чую «баба із села»,
То хочеться «персоні» тій «умазать»:
А ким твоя пра- пра- колись була?
А по траві зеленій ти не лазив?
А по землі, на ноги що звела,
Тій, що, на жаль, тебе іще годує?
А пив холодну воду з джерела?
А їсти хліб, що зріс там, не гордуєш?
А знаєш, де беруться мозолі,
І як болять порепані геть п’яти?
Картоплю ту, що в тебе на столі,
Доводилось, на жаль, із цим копати.
А чув хоч раз ти пісню у селі,
Якій і небо відкриває двері?
Для неї в хаті стіни затісні,
І йшли до нас століттями – не вмерли…
Отак-то, друже, квити ми тепер,
Хоч полюси у нас лишились різні,
Якщо ти в місті, й тричі мільйонер,
Любити землю вчитися не пізно!
11.01.2021.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=904185
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.02.2021
автор: Ганна Верес