Мене розп’яли ще в дитинстві
не на хресті, а на моїм житті
і вірний, Боже, сильний син твій
я не здавався в каятті.
Я йшов з сліпих очей, з облуди,
з безглуздих слів, з невірних клятв.
Тікав з брехні людського суду,
з далеких і найближчих зрад.
Бувало, стеляться так низько…
і в очі – світ, за очі – сіль…
і дифірамби, й оди слизькі…
Я пережив любов і біль.
Я йшов стежиною в дорогу,
що зморшкою лягла в руці,
з німим питанням, як до Бога:
шлях – це життя,
а що в кінці?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=9046
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 29.11.2005
автор: nobile