Більш не хочу, писати про болі.
Годі згадувати минуле, воно ж уже прожите...
Марно керуватись досвідом однієї граблі.
Так ж можна усе життя минути.
І неварта, вертатися на рядки
Де пишеться про вічне,
Де серце клялося, що все насправді.
Де душа боліла від тиші й бурі.
Годі згадувати моменти,
Що лиш ніяк не цінніші того зараз.
Досить більш собі клястися
І нагадувати про хибне!
Просто ж кинутись напризволяще
І нехай там будь, що буде.
Нехай знову згублюся у чужім світі...
А там знайду чи втрачу - все однако.
Нехай рину в чуже волосся,
Запам'ятаю чийсь перший дотик,
Як ніякий інший. І так щоб просто,
Назавжди лишитись люблячим і поруч.
І нехай ж тоді душі болить, лиш чиясь відсутність,
Нехай серце нівечить, лиш чужа обіда.
І хоча б хтось стане рідніше ночі,
Хоч раз на мить, розлучить з болем.
Щоб трішки оживити віру в щастя,
Що подарує свій теплий подих.
Крізь імлу та холоднечу ночі,
Отой погляд, що більше всього значить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905051
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.02.2021
автор: Fills Agler