Схилився батько, впав на коліна біля могили,
Заговорити хотів до сина. Забракло сили.
А поряд мати стоїть тихенько. Сльози рікою.
Зітхає сумно.
Змахнула сльози зі щік рукою і обернулась:
Хрести довкола. Їх так багато.
Вони Герої. Та як прийняти батькам ці втрати???
Як же, рідненькі, до вас звертатись
В минулім часі?
Як перестати вас виглядати
З боїв Донбасу?
Батько і мати біля могили.
стали в задумі.
В синові очі довго дивились,
Сповнені суму.
Син їм "радіє", мов би й не знає
Що в них за горе.
Здається: крок їм назустріч зробить і заговорить.
Обійме міцно, всміхнеться ніжно,
Спитає тихо:
"Тату, матусю, чом же ви сиві? З якого лиха?"
Думи батьківські тихо розвіє,
Пташиний щебет.
Зіркою сяє у надвечір'я
Син їм із неба...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905089
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.02.2021
автор: Наталя Хаммоуда