Ця фотографія була створена тоді, коли я навчалася у 9 класі. Поруч зі мною моя подруга і однокласниця Юля Дорожанська. Якось вона прийшла до мене в неділю, я її познайомила зі своїм братом Василем, студентом Криворізького гірничого технікуму, а з нею прийшли її сусіди Георгій і Анатолій, причому перший був з фотоапаратом. Георгій на той час працював на колгоспному радіовузлі, а Анатолій теж в колгоспі. Юля мене і брата з ними познайомила, і запропонувала сфотографуватися. Ми знайшли якусь місцину, та й сфотографувалися. А потім розійшлися кожен по своїх справах... Пройшли роки, ми з Юлею закінчили школу, я поступила на навчання в Кіровоградський педінститут, (нині це Кропивницький педагогічний університет), а Юля поступила в Херсонське профучилище харчової промисловості. Мій брат Василь після закінчення технікуму вступив в Севастопольське, вище інженерно- морське училище. На канікули ми всі приїжджали додому, та й якось так вийшло, що Юля почала зустрічатися з моїм братом, а я з її сусідом Анатолієм. А з часом і Юля з Василем, і я з Анатолієм одружилися...Ось так і створилися дві сім"ї...На жаль з персонажів цієї фотографії, лишилась лише я одна. Проте, ще є їх і мої діти, онуки і правнуки. Юлині і Василькові донечки Світлана і Інна,та онучки Даринка і Анечка, та правнучка Веронічка. А мої з Анатолієм діточки син Станіслав, та донечка Наталочка, а найстарший синок Сергійко загинув на шахті в Кривому Розі 26 років тому...А ще є мої внучки Лариса, Вікторія, Лізонька, та внук Владислав, а ще правнучка Сюзаночка, донька Вікторії... Ось так, життя продовжується...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905147
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.02.2021
автор: геометрія