Чуєш?
Як Голос Неба стріхами плаче
змушує, просить наче дописати Свій "Howl"
Записати, Те що було нашептано Мені серед дібров
Серед яких Смерть шукав, а Тебе Знайшов
Історію, яка витікає з Мене наче гаряча кров
Почуйте ж Мої до Вас слова глухі.
Нехай засоромляться Поети Безсмертні,
землею вкриті, живим проростаючі, квітучі,
бо Я люблю агресію більше за самого Себе.
Нехай прокинуться Боги Одинокі в надрах Земних,
бо Я наділив матеріалізацією Голос Розуму,
і б'юся проти Її правди відкритої.
Чуєш? Лебедина Пісня грає,
Спустошенням Мене наповнює,
і Двері у Підвал відкриває.
Я ж не Знаю,
коли Тебе знову побачу
Покружляй ж ще Раз, Благаю
поки та мелодійна порожнеча Грає
Ти як і Вона така Прекрасна і Руйнівна,
як Вона завжди Спокійна і Тиха
Часу і Матерії Моє Дитя, Відлітай
"- Дивитися на Зорі ніколи не забувай.
Раптом подивиться Хтось і на Тебе у Відповідь."
- І Скільки з Них назавжди з неба Вами випалено?
("- Сонце, Сонце залишилося Останньою Зорею
із скупчення Цілого зоряного кулястого Рідного.
Земля ніколи до Того не існувала
для Життя занадто Довго.")
Перед Тим, як твоє життя сірим стане,
Золотий Наставник Тобі Шлях вкаже.
Йди ж за Богом Пастухів,
за Вихром Чорним
[youtube]https://youtu.be/_xWEHhMoec4[/youtube]
2 жовтня 2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905211
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.02.2021
автор: Enol