Ми зіткані із протиріч,
З ниток хаосу у послідовності,
Просякнуті блакитним кольором самотності,
Хоч маємо багато знайомих нам облич.
Ми всесвіт, що у Всесвіті живе,
Що бачить крізь мільярди років світлових,
Але правду на днах океанів загадкових
Все шукає і ніяк не віднайде.
Ми маримо, як марять кораблі
В бажані причалити до берегу надії,
До спокою, та ведуть нас мрії
Знову й знову крізь шторми.
Ми знову ми
Такі дивні і такі знайомі,
Такі тремтячі і непідвладні втомі,
Ми знову ми...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905212
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.02.2021
автор: Mezu Svitlana