і чим більше ти в житті Любові мав,
і чим більше до Батьків Її проявляв, -
тим Менше Часу буде на Діалог з Ними прощальний.
Вони Твій Творець і Суддя остаточний-фінальний.
І Кого підсвідомо-несвідомо Вибереш?
І скільки часу Ти потратиш на Розкаяння?
щоби залишок витратити на надолуження Згаяного
І Я Сміюся і плачу немов навіжений,
бо Часу Тоді у Мене сама Нескінченність.
Який бог чи диявол на такий тест здатний
ціль якого в чому?
Зібрати Демонів жорстоких
саморозкаяних Любов'ю
О', Небожитель Тепер Я
- Я люблю Тебе Мамо.
А ніхто не відповідає.
Мені так гірко Мамо, сумно, Мамо,
Я Заручник дурної Метушні пустої своєї,
і Уваги Ти Моєї не відчувала в Житті Зовсім.
І зараз Ґлеєм пробиваються пори шкіри Моєї.
Я сміюсь, істерично плачу, лаюсь і проклинаю.
Цей жарт Жорстокий, відразу такий зрозумілий.
Матерія, як і Розум не може існувати вічно у формі одній.
Тільки якщо Агонія того не стимулює, не підтримує,
і після того діалогу в тебе б Її вже не було.
А Так Він віддається на покору самому Собі.
Бездітний Нерозкаяний в Очах Творця свого Єдиного,
який за життя Своє передав усю силу та любов Свою,
щоб в пітьмі мати Наснагу зараз дочекатися дитяти Свого.
Вони вибирають Смерть Розуму, бо Життям втомлені були,
і немає в Них Сил Тепер протистояти простору холодному,
який хоча і тверезить одинокий Розум,
але весь Час в одну точку направлений взором.
Біль був й до неї і буде після неї,
але Там немає чим страждання Сублімувати.
І Діалог з Власними Батьками не дає Їм Сили,
бо віддане Джерело з якого та Сила Тече.
З болем і відчаєм, таким,
що тепер без звуку кричиш, Волаєш.
З Тими голосами-думками у супроводі,
які глушать Тільки людські діяння і справи.
Але Їх там немає, тільки й спогади за них що остались.
Де Секунди - Роки,
де самі Закриваються повіки,
де немає задоволення від їжі і пиття,
Де Допомагають лиш за Життя думки:
про Любов та Ненависть в проявах їхніх крайніх.
Страждання й так привиті усім в Нативі -
людям потрібна в своєму призначенні Надія.
Бо все зводиться зрештою до слова "Відчай",
(Роль не має значення, бо Ти - Сильний)
і до фрази "для чого це Все?" похідного від нього.
І не Відлинуть Вони разом в Різних напрямках, -
Батько, Мати у нове Життя зі смертю Розуму Старого,
а діти їхні Одинокі на вічність у Небуття,
бо Немає їм на кого чекати, вони не Вибрали Життя,
щоб Новим Життям знову Стати,
їхній Ґніт Поколінь Перегорає.
Так Горів Довго, а в Мить Згас.
І Зараз Я переживаю Життя Щасливих Інших,
котре мовою Мені досі незнайомою,
але розмовляє зрозумілою Такою.
То Дар чи Прокляття,
бо Голосів власних, Своїх не маю, Я Їх не Чую.
Я Споглядаю за Тим, хто на Ґніт свій Заглядає,
і Він на Них не закінчується, а Все тягнеться у Вічність
але він Того не Бачить, бо Очима Дітей своїх не Споглядає далі.
Він споглядає на своє життя не збоку,
а з верху, не бачить, як Гніт Його догорає,
а коли й помічає - то стає вже пізно для печалі.
Просто до кінця вже готовим в Страху доглядає,
і хвилиною Єдиною все Своє Життя,
Щастя та Біль переживає.
Він то плаче, то сміється - іншого не буває.
І всі, як Один в кінці мовлять: - Непогано.
Навіть Ті, хто не сміються майже.
Я Направляю Тих, Хто Батьків своїх не знає,
хто через Те, Спокою Розкаяння
в очах Творця Свого не має.
- Стоп, Я все ще Думаю, Існую Значить.
Де Творець? бо Я Дух безтілесний.
"- Я Безіменний.
Я - Все чого Ти Боїшся, Я - Все що Ти знаєш.
Я - Злоба, яку Нерозділено наповнили Любов'ю,
і поділюсь Я Нею з Тобою.
Я - Твоє Слово "Бог" в пітьмі і холоді,
бо слово "Мати" Тобі не знайоме.
Але дійти ще потрібно до нього,
і Початок Завжди слово "Сильний"."
- Хто Ти? Бог чи Диявол,
бо Спілкуюсь Я з вогнем зоряним блакитним.
Я пливу есмінцем крізь його штормові хвилі сині,
мені не страшно, хоча і не маю цілі,
тільки бачу нові урагани на радарі.
Бо шторми долають або тікаючи,
або крізь Них тихо йдучи,
як робив Я це в Житті минулім.
"- Вода очищає Тіло, а Вогонь - Душу.
А зараз плач, Вибір я Твій Знаю.
Ти був занадто довго Сильним.
Плач поки Я Тебе обіймаю.
Поки розум чистий і спокійний,
без криків Тих, тихих, Те Дає зробити."
Без Спокою, Нерозкаяні навіть після Діалогу - то знову й Знову
своє життя переживають, тільки тепер вже з Голосами
які не замовкають, бо ти живим Був глухий до них ментально,
хоча чуєш і розумієш, як вони кричать, що Праві
Першою Сильною поділеною Клітиною
закованою у власному самозабезпеченні
котра в кожному із Нас Сенсу Шукає
а Його все немає, лиш спокою у Сні чекаєш,
якого теж немає, Все набридають,
а Ти твориш все по-старому,
хоча розумієш що це Все неправильно
бо голоси Ті Безсенся з нових стежок збивають
Ґніт все горить і перегорає
все з початку і по-новому
Я Знаю, що Буде далі
Страх
Обкладинка - @paologirardipainter
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905857
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.02.2021
автор: Enol