[i](За мотивами поезії Лесі Українки)[/i]
Лягли тумани скрізь, куди не глянь,
На поле і гаї в часи буянь,
А річку в білий вельон від вінця,
Все вкутував вітрисько без кінця.
Проміння, мов на білім полотні,
Веселкою малює сірі дні,
В розлуці ж почуття не загасити,
Гнітять тумани, та потрібно далі жити.
25.02.2021
[b]ОРИГІНАЛ:[/b]
Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися,
поле і гай у серпанки тонкі повилися,
марево біле покрило і річку, й сагу,
вітер з полудня несе без кінця ту югу.
Світло сліпить, та не грає веселе проміння,
вітер гуде, та задуха гнітить, мов каміння.
Так у розлуці з тобою кохання моє
світить і смутить, буяє й життя не дає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906109
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.02.2021
автор: Інна Рубан-Оленіч