Окремої мови заслуговує старокняжа візантійська [color="#ff0000"][b]ікона Львівської Богородиці "Одигітрїї-Провідниці"[/b][/color], подарована на шлюб князя Льва Даниловича з Констанцією,донькою угорського короля Бели ІV.У розвідці Івана Крип’якевича «Історичні проходи по Львові» згадується, що Львівську Богородицю «здавна вважали власністю грецьких цісарів, потім вона перейшла до Володимира Великого, далі до князя Льва, а врешті, через посередництво Констанції, до монахів-домініканців. Довгі століття вона була святинею вівтаря Львівського костелу Тіла Христового при монастирі Домініканського ордену. Їй приписувалися численні чуда у порятунку львівських міщан від ворожих облог,пожеж, нашестя чуми та різних нещасних випадків.
Збереглися описи коронування чудотворної[color="#ff0000"][b] Львівської "Одигітрії-Провідниці".[/b] [/color]
"30 червня 1751 року,в середу, опівдні, дзвони всіх церков Львова сповістили про початок свята. Було запрошено священнослужителів трьох обрядів – латинського, руського та вірменського, братів і сестер численних монастирів, церковні братства та парафії, велике панство і шляхту. За наказом великого коронного гетьмана Йозефа Потоцького, прийшли значні військові підрозділи і стали табором на Білогорщі. Війська забезпечили порядок і надали блиску урочистостям. Коронацію, за участі восьми католицьких єпископів трьох обрядів здійснив митрополит Львова – архієпископ Микола Вижицький. Коронування проходило у чистому полі, за мурами Львова, там де пізніше був Городоцький цвинтар, бо саме на той час тривала побудова у бароковому стилі нового костелу Тіла Христового при домініканському монастирі за проектом архітектора Яна де Вітте, що служив генералом у військах гетьмана-мецената.
З престолу церкви Св. Антонія було знято папські корони і хресним ходом перенесено до монастиря домініканок на вулицю Коперника, де вручено їх архієпископу Миколі Вижицькому. Владика переніс їх на поле коронації. Там корони помістили у присланому князем Радзивіллом наметі. 1 липня 1751 року, у четвер, Львівську Богородицю-Одигітрію помістили у польовому вівтарі на помості висотою у 30 стіп (9м), і там після Служби Божої коронували. Потім хресним ходом через вісім тріумфальних арок її було внесено в новозбудовану каплицю домініканського монастиря, а по закінченні будови нового барокового костелу Божого Тіла – поміщено в головному вівтарі. У рельєфах, на підніжжях колон головного вівтаря зображені чуда Львівської Богородиці-Провідниці".
У 1946 році домініканці, покидаючи Львів, забрали ікону з собою до Польщі. Тепер вона прикрашає правицю головного вівтаря у церкві Св.Миколая монастиря проповідників у Ґданську. Що ж, доля старокняжих українських православних ікон, що прислужилися латинському обряду, зрозуміла. Переважна більшість їх опинилася в Польщі.
[i]Цей приклад вшанування староукраїнських православних ікон католицькою церквою – не поодинокий. Не маючи досконало розробленого і впровадженого іконописного канону навіть за наявності мистецтва релігійного змісту, католицький Захід раз по раз звертає увагу, на православний канон. Нині іконописне православне малярство активно досліджується, вивчається і впроваджується в сьогоденне церковне мистецтво. Православна ікона, і українська в тім числі, як найближча до західного мистецтва за духом, повинна відіграти в майбутньому важливу роль. Це роль каталізатора екуменічних об'єднавчих процесів між католицизмом і православ'ям. Колись християнство було єдиним, і цю єдність слід відновити. Ікона в цім процесі повинна стати саме тим вагомим інструментом, який доведе спільність коріння двох гілок християнства. Ікона - це спільне минуле і будемо сподіватися – майбутнє!
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=906209
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.02.2021
автор: Сіроманка