В нірці кабінету, мов борсук,
ти несла свою почесну варту.
Часом полюбляла ґвалт і сварки…
Раптом хтось поцупив ковбасу:
"Краківську", свіженьку, запашну,
взяту для музейного застілля.
Хто й коли посмів? З якою ціллю
всіх позбавив спокою і сну?
Свято потьмяніло, мов свіча.
Тьма людей живе навколо дивних…
Хто з колег розпатрав холодильник?
Справжній злодій злякано мовчав.
Лиш на місці злочину згубив
з поспіху підбор і шпильку-муху;
взявши в зуби здобич, впав щодуху,
бо не підкотив сувій губи.
Втім музей швиденько відшукав
жирний слід і запах твій борсучий.
Хоч тебе й пригріли тут, по суті,
ґречно, мов приблуду-борсука.
Заячій душі твоїй м’ясця
раптом закортіло. Втіхи задля.
А коли з музею зникла шабля,
все одразу стало на місця.
Наче піп в «12-ти стільцях»,
ти в зубах тікала з ковбасою.
Три товстезних копчених кільця
змелено без хліба і без солі.
Там, де слизько, шлях твій не блукав.
Вміло розчинялася в масовках.
Мов музейна дика амазонка,
«Краківську» затисла в кланцаках.
Шабля, обладунки, ковбаса.
Викапана ти… принцеса-Ксена!
По тобі ридає ридма сцена.
І басолить Курбас на басах.
Різного набачився музей:
тьми віків, ролей, інтелігенцій…
Хтозна, мо’, в подальшому, мамзель,
ти поцупиш куряче стегенце?
Навіть товариський, дружній суд
не зітре у спогадах довіку,
як ти мужньо крала ковбасу,
впавши з нею в пащі на долівку...
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907194
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.03.2021
автор: Олександр Обрій