Доганяла ЗИма ВЕсну
І просила зачекати:
"Ще не сипала я снігом,
Маю ріки мурувати.
Не студила я дерева,
Не сліпила срібним блиском,
Ще я щічки у малечі
Не мастила червоним віском"
А Весна-краса тужила:
Час і їй вже погуляти!
Час живильним теплим соком
Трави й квіти напувати.
Сонце-Батько усміхнувся:
Всі ж бо в світі його діти.
День чи два зимі відміряв-
"Де ж-мовляв- її подіти?"
А тоді Весні вклонився-
"Уступай в свої права!
Нехай скресне тонка крига
Криком гучним журавля!"
І красуня, спершу стиха,
А тоді чим раз сильніш,
Всім на світі на утіху
Йшла землею босоніж.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907388
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.03.2021
автор: Бердін