[i]« Та й сон же, сон
напрочуд дивний
мені приснився...» [/i]
Т. Шевченко
І
Як наяву – ото буває,
лечу, лечу... і не світає.
Не заважає темнота
усе побачити до краю:
пророка нації немає,
німіє слово... суєта
суєт... нема куди летіти ...
ні – Україна ще не та,
якою мав її узріти
він із Чернечої гори...
не перевернуті на літо
блакитно-жовті прапори...
і наче, чую, – [i]ще не вмерла[/i]...
на ладан дихає... живе
і слава Богу! Що їй пекло,
яке нікому не нове?
В чужій парафії Кирила
торгує лептою народ...
запалює московський чорт
на цілий світ своє кадило,
окурює лукавий рід...
.........................................
згасає полум’я Майдану...
у казематі отамани
читають інший Заповіт.
ІІ
Корову доять олігархи,
а їхні наймити – казну...
юрба годує сатану,
а пересушені монархи
ідуть війною на війну...
кумир облизує кумира...
а чортеня шукає миру
в очах диявола імли...
О... оперилися орли,
які літають до еміра...
а ми живемо як жили:
ідуть зі сходу ешелони,
на заході пливе корвет,
орда утоптує кордони
п'ятою п’ятої колони...
блокує розум Інтернет...
......................................
Чекає неня Вашингтона,
але за спиною ОМОНу
її чатує Піночет.
ІІІ
Дивлюся, нібито світає...
зоря Авророю палає...
[i]Нема нікого. Тільки я[/i]
молюся у хатині скраю...
В моїй землі шукає раю
лукава братія моя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907391
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.03.2021
автор: I.Teрен