Час іде, час біжить, не вертається,
і його не спинити ніяк...
І до мене все рідше всміхається,
мій чудовий колись диво - сад... .
Чи зима мої мрії розвіяла,
заховала в глибоких снігах?..
Розлучила мене з диво - мріями,
й залишила лише в моїх снах?..
Чи то я постаріла і втратила,
здатність бачить весняну красу?..
А можливо зима заморозила,
і не хоче пускати весну?..
Та весна все ж мене знов покликала,
усміхнулась мені із вікна,
закликала, щоб я їй повірила
бо ж на те і існує весна...
А мені вже бувало й не вірилось,
що до мене ще радість прийде...
Що неждано - негадано стрінемось,
і на долю та радість впаде...
Так весна все ж мене розбудила вже,
й повернула мене до життя...
І весні, і собі я повірила,-
буде в мене усе до пуття...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907559
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.03.2021
автор: геометрія