Притомлене сонце за обрій скотилось,
З істотою дивною в тиші лишилась.
Що кволо згорнулась, мов кіт, на колінах,
Сопе, розглядаючи тіні на стінах.
І що ж ти таке? Ох, якби ж то я знала,
Постійно мовчить, скільки б я не питала.
Істото моя, до мурах загадкова,
Брунатна, м'яка, неповторна, казкова.
Частинка душі, мого "я" половина,
То плаче, то тішиться, наче дитина.
Іди, поцілую твій носик мокренький,
Он місяць на небі з'явився жовтенький.
Пора вже лягати нам спати з тобою,
Ходи, я погладжу тебе, заспокою.
Ти дивна, звичайно, якась нестандартна,
Зате загадкова, м'якенька, брунатна...
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907768
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.03.2021
автор: Sukhovilova