Wer reitet so spät durch Nacht und Wind?
Es ist der Vater mit seinem Kind;
Er hat den Knaben wohl in dem Arm,
Er faßt ihn sicher, er hält ihn warm.
Johann Wolfgang Goethe «Erlkönig»
Проноситься лісом в тумані імли
стурбований батько, з ним хлопчик малий;
коня поганяє, час – понад усе:
до знахаря хворого сина везе.
«Мій сину, побачив ти щось у кущах?»
«Мій батьку, цар лісу у мене в очах:
він в срібній короні в густій бороді.»
«Та ні, то клубиться туман по воді.»
«До мене дитино, скорися мені;
веселе життя у моїй стороні;
смарагдові квіти, перлини в струмках;
і золотом вкриті палаци в лісах.»
«Мій батьку, цар лісу говорить мені
про золото, перли, палаци ясні.»
«О ні, мій маленький, почулось тобі:
це вітер гуляє у кронах дубів.»
«До мене, маленький; в діброві густій
з моїми донька́ми зустрінешся ти:
під місяцем будуть літати вони,
під співи їх ніжні полинеш у сни.»
«Мій батьку, он мавки вітають з гілок:
запрошують з ними піти у танок.»
«Та ні, все спокійно: це біля ріки
похитує вітер вербові гілки.»
«Дитино, сподобався ти нам усім:
по згоді чи силою – будеш моїм.»
«Мій батьку, цар лісу схопив за плече;
він поряд: як тяжко, як груди пече!»
Наляканий вершник стрілою летить;
дитина марудить, дитина кричить;
до знахаря він доскакав… та за мить
в обіймах вже мертвий хлопчина лежить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907901
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.03.2021
автор: Анатолій Костенюк