«За те, що птах мовчав у грудях,
за нецілющу сутність слів,
за світло, спалене в бермудах
очей, де повно їжаків,
за літо, стерте із обличчя,
десь там, за гранями невдач, -
буває, голос чийсь покличе,
банальним, - ти мені пробач»…
Все, що було – «учора» стане,
Навіщо ношу ту нести.
Трава весни затягне рани,
А зараз – вибач і прости.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=907965
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.03.2021
автор: Стяг