***
Ну, скажи крізь віки, дивовижна Кончіто, хто винен?
«Я тебе не побачу…» - шуміло жагуче вино.
Відпливли кораблі: і«Авось», і «Юнона» - не видно…
Надламалася суша, в зіницях – незмінне панно.
Півстоліття самотности - звідки взялися ті сили?
Напинати щоденно вітрила, - по водах пішла б!
І кохання своє видивлятися до небосхилу
через морок століть, чи давати йому відкоша.
На розлуці печать: «Я ніколи тебе не забуду».
Невловимі вуста…поцілунок – п’янке каберне.
В цьому світі, Мадонно, куди не ступи – стільки бруду!
Тільки музика серця натхненно рятує мене...
Фото автора.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908029
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2021
автор: Надія Позняк