Коли я була ще землею,
А ти – необмеженим небом, –
Складала сонети хвалебні
У кожному з вигинів-стебел,
Буяла ромашками в полі,
Колосся, руде і щокате,
Родило зернинок доволі,
Щоб хлібом усіх частувати.
Та діти людські побажали
Мій стан загорнути у пластик.
Антени вдягнули зі сталі,
В траву тепер ні́де упасти.
Та сняться ще й досі розливи,
Де риба лускою лоскоче,
Ліси смерекові красиві
І неба закохані очі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908075
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2021
автор: Оксана Дністран