За обрій м'яко плинули лелеки,
крильми торкались кремових небес.
Розпластані, мов пластові лілейки,
цілком вкладали в обрії себе.
А вітер угорі куйовдив пасма
хмаринок – пелехатих жеребців.
Світанок даленів, мов срібна тасьма.
Лелеки – наче сонечка* в руці.
Між нивами кошлатились тополі.
Пашіли бузина і звіробій.
В степу гасало перекотиполе.
Лелеченьки ж дрібнішали собі.
Чумак всміхавсь вві сні. Скрипіли мажі.
В цупкому очереті спурхнув лунь.
Цвів мак. Лелечий ключ – могутній важіль, –
крильми здіймав увись верхівки клунь.
За теплий обрій линули лелеки.
Над полем кракнув крук. Пливли воли.
Лиш дикі мальви, слухаючи клекіт,
зухвало-неприручено цвіли.
© Сашко Обрій.
* - комашки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908086
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2021
автор: Олександр Обрій