Просила Єва милості у Бога,
Бо чаша безнадій не мала дна.
В обіймищах студеної тривоги
Все каялась, бо винна в тім одна.
Рвав тишу вітер-холодій на шмаття—
Й здригалась жінка, й сірий білий світ,
В якім весна збирала мокре клаптя,
Смітило небо снігом, як на гріх.
Мов довбиші вдаряли у литаври,
Так дощ простуджений
бив по плечах,
А їй ввижалися Едемські барви,
Де тепло і безпечно, й серце наче птах…
Забагли жінку втішити сніжинки
В незатишній обителі новій,
І стали первоцвітами крижинки,
Надію даючи на краще їй.
Поїли квіти серце Єви світлом,
Стрічали з нею первісну весну.
Розкрилась в жінки радість ніжним цвітом—
Й вона вподобала земну красу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908388
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.03.2021
автор: Valentyna_S