[i][b]Беатріче[/b]
із раю[/i]
Може, я не твоя Беатріче.
Ну, а ти майже Данте уже.
Я запитую, – милий, невже
не могли ми зустрітись раніше?
Ти повів би мене у ті дні,
де існують заблукані тіні,
ти любив би мене уві сні
і були б ми щасливі і вільні.
Та недоля між нами стоїть.
Я чужа і невільна дружина
і не я в цій пригоді повинна
повернутись за межі століть,
де побачу тебе хоч на мить
як матуся заблудлого сина.
[i][b]Данте[/b]
із пекла[/i]
Є Беатріче, та немає Данте,
хоча обох об’єднує одна
історія – звичайна та сумна
любов, яка примушує страждати,
яка існує тридев’ять віків...
а я у тридесятому столітті
очікую ще на твої привіти
на дні аїду у країні снів.
Але давно проснутися пора.
Заходять і твоя, й моя зоря
за обріями нашої оази,
де ти віки усе ще не моя,
а я на віки кану за моря
так і не видівши тебе ні разу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908483
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.03.2021
автор: I.Teрен