Весна цьогоріч явно заблукла.
Мабуть, десь в лісі, засиділось при вогні,
Замріялась, чи в лютий закохалась,
Що вже і не рахує зовсім дні.
А син її, що Березнем зоветься,
Ніяк не вступить у свої права
Лиш Лютий хитровато так сміється
І снігом щедро землю посипа.
То морозцем легенько полоскоче,
То знову дощ зі снігом і вітри...
Не хоче Лютий поступатися... не хоче.
Відстав добряче він від матінки Зими.
Але пташки, що з вирію вернулись,
Щебечуть, кличуть, звуть таки Весну,
Їй проліски так ніжно посміхнулись,
Вона повинна розбудитися зі сну
Й синів своїх на вік благословити,
Забути про спокусливий роман
І рясним цвітом землю освятити,
Щоб біди розійшлись як той туман.
Нове життя комусь подарувати,
Комусь надію й віру принести.
Адже весна для того щоб... кохати!
Щоб вірити, любити і цвісти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=908509
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.03.2021
автор: іванесса